(no subject)

-          Who’s he?
-
         He is the one I’m thinking about when listen to the songs from that period.
-          Why? Has anything happened between you and him?
-          Yes, I was dreaming about him… And was ready to surrender.
-          Did you?
-          No, he left.
-          Why? Did he say anything?
-          He asked. He asked about the name of the sad song we were listening to at one of the lessons and the date we were going to continue lessons after a break. Be sure, he said, I aim to visit them (classes) further.
-          And…
-          My friend warned me when I arrived there. Be careful, my dear, she said, people lie here.

Гороскоп трав


Щось аж пройняло, ніби мороз по шкірі. Мама казала, що я як їжак. А воно кропива, виявляеться. І син такий же, їжакуватий, чи кропивчатий.

(no subject)

Узавтра останній день 2012. Наврядчи матиму час...
Факти:
1. Це другий Новий рік у власній квартирі лише з чоловіком і сином. 
2. Готуватиму сама
3. У січні минулого року син місяц пролежав у лікарні з кашлем. Виявили ще один подразник - сосна, яку кожного року встановлювали натуральну. Цього року сосни не буде, і ялини теж. Без зайвих експериментів. Здоров'я сина дорожче. Хотілось би поставити щось штучне, але поки що не придбали. Більше того, в квартирі на даний момент ніщо не свідчить про завтрашнє свято, окрім паперової ялинки - рукотвору однієї з учениць, кількох пляшок та коробок із солодощами.
4. Я не беру участі у вітаннях спільноти скоро_новий_рік цього року. Не захотілось зобов'язань, які було б важко виконати. А ще прикріше було б не виправдати чиїхось сподівань. Беручи участь в даруваннях невідомим людям в попередні роки, думала, краще той самий час потратити на своїх, підібрати кожному приємну дрібничку, що свідчила б про мою постійну увагу, розуміння. Не спромоглася. працюватиму над цим. Цьогорічна неучасть в спільноті свідчить лише про мою інертність. 
5. Другий рік життя, в якому реальність переважає віртуальність. Інколи мені здається, що такого об'єму інформації я не обробляла навіть у роки навчання в університеті. Та все потрібної мені, цікавої мені, що піднімає мене на вищий професійний рівень. Цей етап ще буде тривати деякий час. Перехід до режиму багатовекторності або зміщення в бік вектору, відмінного від теперішнього, обов'язково станеться, але коли і як це станеться - мені не відомо. Тут ще багато роботи.
6. Мрії збуваються. Я знову граю на фортепіано. Але не тому, що я сильно захотіла, а тому, що влітку року, що минає, вирішила проекпериментувати і підсадити сина на музику. В грудні, зовсім нещодавно, він закінчив за півроку перший клас і перейшов до другого. Ні, не тому, що дуже талановитий, а тому що прийшов до музики пізнувато, довелось домовлятись про скорочену програму.
7. Викладання англійської мови - моє покликання. Я в це вірю принаймні зараз. Мені соромно і прикро, коли не можу достукатись, мені приємно і радісно, коли оцінка у школі у підопічних покращується. Мене тішить все розуміти і знати і мені важливо, щоб ті, що сидять навпроти, відчували торжество з викриком "Ось воно що!", піднімаючись на вищий щабель розуміння. Я мрію про власну школу, власну методику, власних учнів та наші загальні досягнення та перемоги.
8. Вкотре переконуюсь, що всього і скрізь встигнути не можна. Моє прагнення не дати сину з'їхати у сьомому класі на дев'ятки, яких у минулому році була лише одна, зазнало поразки. Постійні крики та тотальний контроль не приніс результатів. Зламалась я, ще трохи і зламала б сина. Інколи ловила себе на думці, що маю не тільки допомагати сину з виконанням домашніх завдань, а розповідати те, що він мав винести з школи. Не знаю чому, у мене інколи складалось враження, що зі школи він не бере нічого, більше того, не знає як ті знання взяти вдома. На батьківських зборах на всі мої прагнення розібратися отримувала відповіді: діти не слухаються, вчать удома погано. Здавайте гроші. Система освіта така, що діти мають багато працювати самостійно. Добувати знання у безмежних лабіринтах параграфів. Кинули на глибину, щоб ті навчилися плавати, а ті до цих пір не знають, що в них є руки і ноги, а тим більше що ними треба ще щось робити, щоб залишатися на плаву. Порівняний спокій настав тоді, коли замість себе, найняли репетитора з алгебри і геометрії, перестала розповідати, як треба, і перестала контролювати кожен крок. Лише підказую, коли просить і допомагаю, коли над своїми уроками він сидить довше, ніж я над своїми. Результат: 11 - максимальна і мало, 8 - мінімальна і багато. Сімок нема.
9. Нашій квартирі не дали нічого нового. Все той же обшарпаний балкон і стара кухня. ВІдкладувані заощадження пішли на відпочинок улітку у Виноградове на Закарпатті, та всілякі дівайси для мене та сина: принтер, ноутбук, синтезатор, фортепіано. Плануємо відпочити взимку на Драгобраті, а це хоч і скоро, але вже в наступному році.

Ведмедики Гаммі

Так називався мультик імпортний колись. 

А історія про інше. 

Кілька років назад відпочивали в санаторії мій син та свекруха. Ми з чоловіком їх туди відвозили і скупались там, в санаторії, в басейні. Плавати без шапочок нам не дозволили. Оскільки чоловік і я були там випадково, ми просто скористалися тими, що лежали для таких, як ми, зальотних: круглий шмат шторки на резинці, - для приймання душу. Свекруха і малий пішли купувати собі солідніші, для плавання. Ми ж часу не гаємо, плаваємо і розглядаємо тих, хто там довго і постійно. У всіх однакові плавальні капелюшки зі швом, що до кінця не розпрямляється і має вигляд гребінця. Збоку на всіх капелюшках Адідас написано англійською мовою і емблема відповідна. Дивлюся я на той заплив півників, посміхаюся, хоча сама в своєму капелюшку з рюшами виглядаю не серйозніше. Потім - глиб, на птахофермі з'являються незвані гості. Одна кругленька, невисокого зросту, з животиком, доросла ведмедиця Гаммі тримає за руку худенького ведмедика Гаммі. Вони одягли капелюшки впоперек, тому в них не гребінець, а вушка з'явилися і емблема Адідас на лобі. Це були мій син та свекруха.

(no subject)

Відвідали під час цьогорічного літнього відпочинку на Закарпатті Солотвино.

Не пройняло.

Заходиш на територію і відчуваєш повну безпорадність. Де і на чому лягти, де і під чим сховатись від сонця, як підступитись до солоного озера? Ні пісочку тобі, ні зручного спуску до води.

Простелили на сірий сухий грунт під деревом рушники, якими збиралися витиратися, на них і посідали.

Малому вода здалася прохолодною. Я - нічого, звикла і зо три рази скупалася протягом перебування на цій водоймі. Але є дещо, що й мене не дуже тішило. Після виходу з води тіло на сонці починає висихати і вкривається шаром солі. Та сіль шкіру стягує, тіло сильно чешеться. Після третього купання хотілося десь швидко бігти і шукати прісну воду, щоб змитися.

Душ є, платний. Ми скористалися перед відїздом додому. Туалет теж є, намагаються підтримувати чистим.

Супер цілющою багнюкою не мазалися. По-перше, не знали на які частини тіла було б особисто нам доцільно: на даному відрізку життя списком хронічних захворювань, що підлягають даному виду лікування, не володіємо. А по-друге, якось просто не хотілося, щоб потім не ламати голову, де і чим змивати ще й це.

Їли варену кукурудзу, морозиво.